Виксман Алла

Де Iпанема розкинулась вiльно,
Кружляє дiвчина немов божевiльна
Вiд ранку до ночi одна шкандибає вона...
Я щодобово, немов на диванi
Лежу й загоряю на Копокабанi
Сумую, що мовчки без мене прямує одна.

Тю! Що ж ото ж ти без мене
Десь у дiбровах зелених?
Як розв’язати проблему:
Од Херсона i до Iпанеми
Знову зустрiнемось де ми?

Сонечко нишком у море сiда полегеньку,
Бувай, на добранiч Бразилiя – ненько...
Та де ж ти, серденько?
Була – та й нема
Була – та й нема...

Дiвчина, яснiї очi, пiсочком тупоче,
I море їй п’яточки ніжно лоскоче.
Щодня i щоночi тут ходить вона...
Гарна така молодиця, що раз подивиться –
I кожному хочеться їй пiдкориться,
Вона ж бо, як киця, гуляє одна...

Є тут чого сумувати...
Я ж не якась там нiкчема,
Щоб те дівча обiйняти!
От i скиглить уся Iпанема:
Чом ти вiд мене окремо?

Тож я сиджу в бiлих штанях та й думку гадаю:
Чому не лiтаю i грошей немає?
А десь по-над плаєм
Невiльниця йде...
Iзаура йде...